Преса робить свої висновки щодо навколо футболу. А ми робимо свої...

«Хулігани однієї з команд, ледве приїхавши в місто суперника, відловили суддю і стали його бити.

- За що ви його так, адже матч і не починався?

- А у нас літак відразу після матчу, боїмося, не встигнемо.»

    Тема футбольних хуліганів найпоширеніша, вивчена і обговорювана у футбольних кругах. Але, проте, ми дуже любимо слухати її знову і знову, тому що у кожного з нас на неї свої погляди. За цей цикл ми розберемося в історії футбольних хуліганів і в «спадщині», яку вони нам залишили.

Англія... Країна, де народився футбол. На розум приходять відразу назва відомих, дивних клубів, таких як «МЮ», «Ліверпуль», «Арсенал», «Вест Хем». У кожного з цих клубів своя довга, але шалено цікава історія, яку можна вивчати годинами, завмерши від захоплення. У них були Великі Епохи, гучні перемоги, гіркі поразки і свої хулігани. Недивно, що таке явище, як «хулігани», зародилося саме в Англії. Адже саме ця країна була найбільш розвинена у футбольному плані. Найжорстокішими по праву вважалися хулігани «Міллоулла», «Вест Хема» і «Челсі». Вони наводили жах по всій країні і всі знали, якщо в гості їде якийсь з цих клубів – чекай біди. Хвиля насильства припадає на 60-80 роки, коли бійка за свій клуб вважалася найбільшим подвигом. Фраза «No one likes us, we don’t care! - лунала гімном насильством та неподобством того часу.

Але не відразу хулігани почали їздити «до сусідів». Починається їх історія на домашніх стадіонах. У випадки поразки своєї улюбленої команди, хулігани вибігали прямо на поле, виражаючи таким чином свій протест проти результату. Вони відмінно знали, що рахунок матчу в результаті відмінять. Такого роду явище для хуліганів було не звичайним протестом, а справою честі. Вони щиро вважали, що допомагають своєму футбольному клубу і гордилися цим. Іноді, їм вдавалося зловити суддю і тоді йому здорово діставалося. В ті часи (а у нас зараз середина 60-х) всю відповідальність за результат списували на суддю, знаходячи таким чином в його обличчі козла відпущення. Свій клуб хулігани не винили ніколи – хіба міг він, улюблений і єдиний, погано зіграти? Гірше стало коли хулігани стали їздити за свої футбольним клубом. Іншими словами це переросло в стихійне лихо. Постійно спалахували бійки.

«Найважливішою» справою для хуліганів ставали бійки у ворожому секторі. Якщо виходило отримати перемогу – рейтинг тих або інших хуліганів зростав на надхмарну висоту. Переломним моментом у футбольному хуліганізмі став той день, коли поліція перестала боятися хуліганів і перейшла до рішучих дій. Для початку були встановлені сітки на стадіонах – перешкоди для проникнення на чужий сектор. Далі – встановлення відеокамер. Теоретично все було зроблено правильно, але, відомо, куди вимощена дорога благими намірами. В пекло. Саме таке, пекло тепер почалося на вулицях міста. Якщо раніше сутички відбувалися тільки на стадіонах, то тепер хулігани вийшли на вулиці. Адже на стадіонах їх, можна сказати, зв'язали по руках і ногах. Поліція, захопивши владу на стадіонах, втратила контроль над хуліганами взагалі. На стадіони футбольні клуби прагнули привернути більше мирних уболівальників і організувати теплу, сімейну атмосферу. Хулігани сприйняли цей удар хворобливо, як зраду. Вони порахували, що їх клуби відмовилися від них, віддав перевагу мирному населенню. Як же жити далі, якщо Епоха Насильства добігає кінця? Недовго горювали хулігани. Вони придумали нові способи помсти.

Найвідомішим у той час методом було проникнення в чужий бар. Адже всі хулігани мали місце, в якому вони засідали. І якщо супротивникові вдавалося, приїхавши в місто, захопить і погроміть такий бар, то це прирівнювалося до минулих «захоплень» секторів. У кожного, потрібно сказати, були свої хитрі методи і плани «набігу». Деякі організації засилали декілька чоловік в місто на декілька днів раніше свого приїзду, що б вони довідалися обстановку і місцезнаходження точки «Х». Інші просто використовували ефект несподіванки. Варто відзначити, що відвоювати свій бар від ворожих хуліганів вважалося справою честі.

Хулігани «Міллоулла» використовували тактику «заплутування слідів». Один раз вони поставили помилкові покажчики по всьому району, в результаті автобус з чужими уболівальниками заїхав до тупіка. У засідці їх чекали близько 200 хуліганів. Чи потрібно додавати, що автобуси були розгромлені, а уболівальники – жорстоко побиті? Іншим разом «Міллоулл» атакував вестхемівців, нацькувавши на них пітбулів. У бійках вони використовували сльозогінний газ, палиці і балончики з кислотою. Улюбленим місцем для атаки лондонські хулігани обрали метро. Важко описати які кошмари творилися під землею. За кожним клубом була закріплена своя станція, де вони відловлювали «гостьових» уболівальників. Найвідомішою і страшнішою організацією (або, як вони називалися – фірми) на 80-і роки стала «Inter City Firm» (хулігани «Вест Хема») Вона була наймогутнішою і найнебезпечнішою. Їх вожаком був Кас Пеннант. Це був міцний накачаний темношкірий чоловік. Його історія доволі цікава. Він був охоронцем прем'єр-міністра Великої Британії, але пішов на пенсію, отримавши три кулі. Те, що він вижив, вважається дивом. Залишок життя Кас провів, керуючи «Inter City Firm». Також він написав роздуми на тему хуліганізму.

Зараз, завдяки спецопераціям, проведеним поліцією, з футбольним хуліганами покінчено, як вважають наївні уболівальники. Але, ми з вами чудово знаємо – затишшя буває тільки перед бурею. Ні-ні, та і пробивається десь новина про нові хуліганські витівки.

Висновок… . А його не буде. Висновки робіть самі. Дуже скоро вас чекає цікаве продовження про футбольних хуліганів Італії. Хоча, там у них абсолютно інша назва.